Головна Публікації Духовна та мистецька традиції

Духовна та мистецька традиції

Друк


      Витік чистої води не зупинити, замуливши джерело. Духовні поривання не вмирають попри руйнування культурної традиці. Одним з важливих духовних і мистецьких центрів Закарпаття був Василіанський монастир у селі Малий Березний. Йому належить особливе місце в історії розвитку різьбярства на Закарпатті. Саме тут розпочав свою діяльність “Пряшівський різьбар”, який виконав 1764 року іконостас до монастирської церкви і заклав місцеву традицію барокового різьблення. Саме тут навчалися цього мистецтва відомі закарпатські різьбярі Мартин Духнович, Юрій Плебанович та Тирон Франц, які згодом створили цілу низку чудових іконостасів для багатьох храмів на території історичного Закарпаття, що включало і нині словацьку Пряшівщину. А коли згадати, що в монастирі працював визначний іконописець монах Тадей Спалинський, що виконав іконопис у кафедральному соборі Ужгорода, то можемо говорити про існування у Малому Березному помітного художнього осередоку.

      Багаторічна духовна та пов’язана з нею мистецька традиція, здавалося, перервалвся в радянський час, після ліквідації монастиря, знищення настінного малювання та іконостасу. Однак у 1991 році настало відродження монастиря і з новою силою забило джерело духовного і культурного життя. Час відродження покликав до роботи Йосипа Волосянського – одного з найбільш талановитих і продуктивних майстрів іконостасу на сьогоднішньому Закарпатті. Народження митця – завжди загадка, але твори мистецтва в монастирській церкві напевно вразили дитячі очі і позначилися на виборі Йосипа. Потяг до мистецтва привів його в знамениту художню студію Золтана Баконія, а потім до Ужгородського училища декоративного і прикладного мистецтва. Тут він отримав хороші основи образотворчої грамоти та ази художнього різьблення по дереву. Однак ніде було отримати навики іконостасного різьблення. Десятиліттями Йосип відкривав для себе забуті тонкощі різьблення, конструювання іконостасних перегородок, секрети левкасу та позолоти. Наполеглива робота увінчалася вагомими здобутками і сьогодні можемо говорити про продовжувача традиції малоберезнянської школи різьблення, яка почалася у другій половині XVIII ст.

      Відновлення монастиря сприяло розквіту талантів Йосипа Волосянського. Саме йому судилося створити новий іконостас у відреставрованому храмі. Досконалість різьблення, вивірені пропорції та вправна позолота, все дає підстави вважати цей іконостас одним з найкращих зразків мистецького різьблення кінця ХХ ст. Вправно виведені завитки акантових листків, чіткі силуети, напружені форми, все говорить про велику любов до виконуваної роботи і до святого місця, для якого робився іконостас. Тут він проявився і як вправний живописець, виконавши стримані у кольорі образи. У монастирі чекала на нього і особлива робота. Було знайдено чудотворну ікону Мукачівської Богородиці, яка вважалася втраченою. Волосянський оздобив її рамою, а згодом з під його пензля з’явилася майстерна копія святині. До найкращих здобутків різьбяра належить іконостас в каплиці в Ужгороді, до якого рельєфні ікони вирізьбив Йосип Пал, іконостаси в Великому Березному та в селі Минай. Завершується спорудження розкішних іконостасів у Перечині та Мукачеві.

      Захоплення мистецтвом передалося донькам Йосипа Волосянського – Ольга і Ганна вибрали в житті мистецький шлях. Дорогу мистецтва вибрали й учні Великоберезнянської художньої школи, де свого часу працював художник. Можливо, культурна традиція минулого набуває нової реальності через чесну повсякденну працю митця. Можливо, саме Волосянському судилося взяти на себе відповідальність за високу якість творів різьблення, що знову з’явилися у Малому Березному.

     Михайло Приймич,
     кандидат мистецтвознавства