Головна Публікації Різьблений Марія-Повчанський іконостас

Різьблений Марія-Повчанський іконостас

Друк


      Події, що розгортаються у культурному розвитку Європи та і не тільки, можна окреслити як стандартизація. Життя людини все більше обумовлено певними стандартами, які часто вважаються ознакою якості і досконалості. Це спостерігаємо у різних галузях людського життя серед яких, як не дивно, можемо назвати і культуру, зокрема, мистецтво. Здавалося б де-де, але у мистецтві сьогодні зауважити стандарти дуже важко, адже воно виразно індивідуальне. Але коли глибше придивимося, то побачимо, що так звана свобода творення та індивідуалізм у вираженні задуму став певним критерієм оцінки досконалості у мистецтві. Звісно, що не можемо скидати з рахунку сучасні пошуки художньої мови, яка б могла бути зрозумілою сучасному глядачу, проте стандарти мислення сформовані засобами інформації часто знаходять своє відображення на творах. Особливо багато запитань сьогодні стоїть перед церковним мистецтвом, яке мусить переступити через потребу догоджати смакам широких мас, позбуватися простої констатації і особливо так званої практичної доцільності чи обумовленості.

      На сьогодні у церковному мистецтві спостерігаємо нові пошуки, які найчастіше спираються на давні художні форми. Ці тенденції зумовили відродження інтересу до іконопису, що проявилося у створенні кафедри сакрального мистецтва у Львівській національній академії мистецтв, у виникненні літніх шкіл іконописання, чи у проведенні пленерів пов’язаних із сакральним мистецтвом. З цього бачимо зростання інтересу до цієї теми не тільки у церкві, але і серед широких верств суспільства. Саме у цьому контексті добре вписується створений Йосипом Волосянським різьб'яр з України та іконописцем Бойко Ганною іконостас для нещодавно збудованої дерев’яної церкви у Марія-Повч в Угорщині.

      Значення Маріяповчанського монастиря для життя історичної Мукачівської єпархії важко переоцінити. Тому, сьогодні пошук власного обличчя у стандартизованому світі вимагає шукати неповторні риси. Пошук витоків власної культури, проявився у створені тут невеличкої церкви, яку можемо розглядати як спробу реконструкції стародавньої форми. Церква дво зрубна, яка нагадує скоріше хату з вальмовим дахом, до якої приєднано вівтарну частину на сході та прибудовано вежу зі шпилем на її західному боці. Важко сказати, що послужило тут прототипом, скоріше дану будову варто розглядати, як творче переосмислення.

      Відповідно, церква потребувала такого ж підходу до іконостасу. Зважаючи на те, що церква є зверненням до початків виникнення тут відпустового місця, іконостас також за своєю естетикою мав наближатися до форм, які тут могли існувати у XVII ст. коли відбулося чудесне сльозіння образу Богородиці. Виходячи з форми інтер’єру, перекритого повалою, іконостас – не високий і складається з намісного, празникового та пророчого рядів. Таку структуру також можемо розглядати як сучасну інтерпретацією давніх іконостасів. Його схема чітка і лаконічна, з використанням у декорі різьблених елементів притаманних XVIII ст. та авторських імпровізацій на тему різьблення закарпатських іконостасів. За основу взято мотив виноградної плетеної лози з гронами. Колони намісного ряду вирішені у дусі другої половини XVIII ст. Дотримуючись цих часових орієнтирів виконано також колони празникового ряду, які є імпровізацією зразків з флемованими доріжками.

      Камертоном усього живопису виступила ікона Маріяповчанської Богородиці. Ганна Бойко при виконанні намісних образів дотримується певної непропорційності та площинності трактування локальної кольорової плями. Головним засобом моделювання в образі Богородиці є лінія, хоча у іконі Христа Учителя досить помітні її орієнтири на принципи галицького письма XVІ ст.., з використанням асистів. Німби центральних ікон оздоблено за допомогою рельєфів, на інших – покривають рівненько тло. Тобто, можемо говорити орієнтацію іконопису на різні зразки малярства, починаючи від впливів перемишльської школи XV ст., закінчуючи українського іконопису XVIII ст.

      Цікаво, бо як храм так і іконостас відповідають ідеї індивідуальної творчої імпровізації у формі та кольорі вірогідного історичного об’єкту. Даний твір скоріше можемо розглядати, як створення пам’ятки-асоціації первісної дерев’яної церкви у с. Повч, якій судилося стати центром паломництва і місцем надій багатьох людей з колишньої Мукачівської єпархії.

     Михайло Приймич,
     кандидат мистецтвознавства